Про Мішу Комарова — того, хто у штабі з перших днів війни

День Незалежності. Півроку, як ми стали єдиним монолітом, і виборюємо її разом. Півроку інтенсивної роботи нашого Штабу швидкого реагування.

Міша  — моряк із Маріуполя. Після початку повномасштабного вторгнення морські рейси він змінив на волонтерство в нашому штабі швидкого реагування. Допомогти перенести вантаж, організувати процеси  на харчовому та медичному складах — це до Міші. Про його мотивацію, родину та плани на майбутнє — читайте далі в нашому інтерв’ю. 

25-го лютого, на другий день війни Міша приїхав з Маріуполя в Київ. 26-го пішов в військкомат, але його не не пустили, навіть на територію, через величезні черги. Тоді він почав шукати волонтерські організації. І, за іронією долі, натрапив на пост Вероніки, своєї однокласниці та волонтерки нашого штабу, про пошук волонтерів. Так він дізнався про Жіночий ветеранський рух.

Три години хлопець йшов з Оболонського району Києва до штабу на свій перший робочий день. З того часу він майже щодня приходить, аби допомогти з транспортуванням вантажів і сортуванням та видачею на харчовому та медичному складах.

Про родину і рідне місто

Батьки Михайла виїхали з Маріуполя в столицю, але бабуся їхати відмовилась. «Ми її намагалися «витягнути», але вона не хоче. Їй 85 років і вона каже, що вже не переживе переїзду», — коментує хлопець. Будинок бабусі майже не пошкоджений, квартира вціліла — навіть скло у вікнах залишилось. Їй допомагають сусіди, їжу готують на газовій пічці. 

За тиждень до війни Міша щоденно приносив їй воду та запаси їжі, бо розумів, що якщо що — він поїде, бо лишатися немає сенсу. «Навіть якщо місто би не розбомбили, то просто окупували би. Жити під окупацією я би не зміг», — зізнається він. 

Про роботу і плани на майбутнє 

«Поки закриті кордони, я не можу виїхати, аби піти в рейс. Коли закінчиться війна — почну працювати. Але, звісно, продовжу розповідати людям про Україну — візьму прапори, наліпки, буду це розвішувати…», — каже Міша. Але комбінувати свою волонтерську діяльність зі своєю професією він фізично не зможе.

Про волонтерство і «вигорання» 

Міша зізнається, що «вигорання» в нього не було. Лише згадує березень та квітень, коди щодня треба було їздити на вокзал та переносити коробки. 

«Але навіть тоді я не втомлювався, бо відчував, що я потрібний, я чимось зайнятий», — коментує Міша. Додає, що втоми не виникає, бо волонтерство — це не робота у класичному розумінні. Ніхто не «тисне», нічого не змушує, а те, що зробив не так — можна просто піти й переробити. 

«Єдине, що може мене втомлювати — це поїздки у штаб: година туди, година назад», — каже Міша.

Про мотивацію 

Перше, що мотивує хлопця — це допомога країні. Він каже, що бачить, як українці консолідувалися на фоні війни, почали допомогти країні. 

«Кожен чимось своїм жертвує. Хтось грошима, хтось часом, хтось ще чимось. Сидіти і нічого не роботи в такій ситуації — це доволі тупо», — каже він.

Хлопець додає, що помічає, як багато кому вже стає все одно на війну. У нього це не відбувається.  «Я так не можу, і поки не виходить добре вкладатись фінансово у допомогу, я вкладаюсь фізично», — коментує він». 

«По-друге, я люблю наш колектив. Я бачу цих людей щодня і виходить так, що приходжу не лише працювати, а й насолодитись спілкуванням з ними», — каже Міша про команду Жіночого ветеранського руху. 

Якщо ви бажаєте долучитись до нашої команди, заповнюйте анкету тут.

Наша єдність — основа Перемоги. Підтримати Жіночий ветеранський рух можна за реквізитами:

Pay pal
email: sozvezdyeseldereya@gmail.com
name: Kateryna Pryimak

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ПЕРЕКАЗІВ З КАРТ БУДЬ-ЯКИХ БАНКІВ
IBAN:
UA913052990000026005045004650 UAH
UA093052990000026005025013456 EUR
UA213052990000026003025019128 USD
ЄДРПОУ: 43319371
Отримувач: «Жіночий ветеранський рух» (ГО ЖВР)

Монобанк
4441114413613009