Інтерв’ю з головним інженером
«Очі» фронту
Розмова з головним інженером першої в Києві дронарні
Із засновником дронарні, 26-річним Максом Шереметом, ми зустрілись прямо у лабораторії — так називається відділ, де створюють розвідувальні бойові дрони. Це єдина дронарня у Києві, де виготовляють ударні системи.
Зараз у команді вже 132 інженери, 30 з яких постійно перебувають у офісі. Хоча, офісом це назвати складно — відкривши двері лабораторії, я потрапила в окремий простір, де одночасно відбуваються десятки процесів.
За пять місяці спільно з фондом “Veteranka” дронарня зібрала 600 тисяч грн. Усі кошти витратили на закупівлю 3Д принтерів, верстатів, інструментів та паяльних станцій. Іншими словами, на все, що зараз є у лабораторії.
ПРО ТЕ, ЯК УСЕ ПОЧАЛОСЯ
Макс зізнається, що в перші роки його студентства термін «дрон» звучало, як щось із далекого майбутнього. Сьогодні він із командою має 1500 неопрацьованих заявок на виготовлення бойових «пташок». Щодня приходить близько 30 запитів.
8 березня він разом з невеликою командою знайомих інженерів розпочав роботу лабораторії.
«Усе свідоме життя я займався мультикотперною тематикою. Під час навчання в університеті я створив гурток, куди приходили ті, хто хотів навчитися створювати дрони — чи для душі, чи для наукових проєктів. Ці ж люди доєднатися до моєї ініціативи у перші дні війни», — розповідає Максим.
Після закінчення університету він півтора роки працював інженером на «Укроборонпром», де керував проєктом «Берегиня». Разом із командою вони створювали перший військовий розвідувальний дрон для армії.
Пізніше, за півтора роки, хлопцю запропонували працювати на британську компанію, що розробляла дрони для американського спецназу.
Саме на цьому етапі, за словами Макса, у нього з’явилось розуміння реальних потреб військових на фронті. Це і про тактичний комплект і про тактичні рішення. Так на світ з’явилась ідея створення «Бандерика» — першого українського ударного дрона з тепловізійним модулем на одноосьовому підвісі.
Десь на цьому моменті мій гуманітарний склад розуму б’є на сполох, плутаючись в інженерних термінах. Я перепитую значення слів, а Максим починає розповідь про проєкт, яким пишається найбільше.
Про перевірку й тестування ударних “пташок”
Перевірку “пташок” перед “бойовим виходом” проводять у декілька етапів. Спершу їх перевіряють на місці, а потім вивозять на спеціальний полігон. Головна умова тестування – сприятлива погода. Найважливіше – це аби коптер тримав супутники. Перед тестуванням усі технічні показники прискіпливо перевіряють.
Макс зазначає щось про технічний дизайн, а я думаю: а як щодо дизайну естетичного?
“Подивись лишень на унікальні форми нашого “Бандерика!”, – сміється Макс. Звісно, дрон повинен мати і гарний вигляд, тут дизайнер проявляє творчість. Кожна деталь має значення”.
Поки усі характеристики не перевірять, системи на фронт не віддають. Це єдиний фактор затримки у процесі від виготовлення до доставки. Так, звичайний розвідувальний дрон створюється протягом 4-х днів, а велика ударна “пташка” з корисним навантаженням у 8-20 кг – за 2-3 тижні.
Шеремет з гордістю зізнається, що жоден із 30-ти переданих на фронт “Бандериків” не був збитий, усі вони досі використовуються нашими військовими. Справа в тому, що ці системи передають лише досвідченим пілотам.
"Бандерики"
Про команду, професійне вигорання й мотивацію
Робочий день Максима починається о 9-й ранку і закінчується близько 10 вечора. У перший місяці війни він з командою навіть ночував у штабі. “Благо, тут є душ”, – сміється він.
Зараз, делегувавши деякі робочі процеси та маштабувавши команду, хлопець дозволяє собі організувати щотижневий вихідний.
“Вигорання у мене не було. За часів Ірпеня (уточнення: перебування російських військ у Київській області) пам’ятаю, як сижу, паяю собі щось, а вікна трясуться, бо поряд на Кільцевій дорозі стоїть і гатить наша артилерія. Тода про одне думав: як же ви дістали, орки, просто дайте спокійно допаяти”, – розповідає Макс.
На питання про мотивацію чую лаконічну відповідь: наша Перемога. Але інженер зізнається, що дуже хоче, аби його учні набралися якнайбільше досвіду і поповнили лави великих міжнародних компаній, як наприклад, “Байкар” чи “Боінг”.
Наразі команда “Дронарні” займається не лише мультикоптерною тематикою й системами скиду, а і літаковою. Інженери створюють спеціальні монокрила – переробляють китайські корпуси, встановлюючи сучасну авіоніку, яка дозволяє виконувати тактичні завдання з розвідки, коригування мінометного та артилерійського вогню. Так народжуються літаки-розвідувальнки.
…
Слухаючи про види коптерів, масштабування команди та результати роботи лабораторії, мимоволі задумуюсь про одну річ: чи не страшно Максиму так відкрито розповідати про свою діяльність. Де та межа між медійністю проєкту та власною безпекою у військовий час?
“Чесно кажучи, ця межа зникла ще у 2019 році, коли я працював на “Укроборонпром”. Усі інформація про мене є у мережі.”, – коментує він.
Хлопець зізнається, що питання безпеки тут його не дуже хвилює. Але додає, що усі його інженери з команди працюють анонімно.
Питаю про цілі й амбіції – Макс ділиться одним з нинішніх векторів роботи – це творення покращеної версії “Бандерика”, який планує вивести на міжнародний ринок.
А поки ми говоримо про цілі – до лабораторії прийшли наші військові, аби забрати чергового «Бандерика». Максим пояснює технічні деталі, дрон піднімається у повітря прямо серед офісу, а я собі думаю: нащо питати про ті цілі, якщо тут все очевидно – кожен інженер у Дронарні прагне до нашої перемоги.
