Історія створення ЖВР

Сьогодні вже ні для кого, мабуть, не секрет, що жінки, як і чоловіки, під час Першої та Другої світової виконували важку роботу на передовій і в тилу. Попри це, із початком російсько-української війни 2014 року багато наших співвітчизниць, пішовши добровільно на фронт, зіткнулися із нормативними бар’єрами, певним чоловічим спротивом, зокрема — упередженим ставленням вищого військового керівництва.

Жінок ветеранок об’єднує більше факторів, аніж їх побратимів-чоловіків. Вони в меншості в соціумі в рамках умовного (проте відчутного) поділу на «воєнний-цивільний», вони в меншості серед військових, адже ще в 2013 році дівчина в камуфляжі була «птахою» рідкісною і малозрозумілою.

У перші роки війни жінки, що хотіли здійснити своє конституційне право на захист своєї землі, були вимушені воювати на два фронти – окрім ворога зовнішнього, доводилось ламати стереотипи та боротися за право захищати країну зі зброєю поруч з чоловіками, упереджень та принизливих обмежень. Аби довести свою придатність і свій професіоналізм, часто доводиться докладати вдвічі більше зусиль, аніж хлопцеві-новачкові. Але ефективність розбудови армії за ознакою профпридатності, а не статевої приналежності, найкраще підтверджує досвід армій світу: ізраїльської, американської, канадської.

Незважаючи на шість років війни і офіційний дозвіл обіймати бойові посади, жінки стикаються з низкою перепон. Допомогти у розв’язанні проблем військовослужбовиць і ветеранок та відстоювати їхні права покликаний Жіночий ветеранський рух.