Історія Юлії Сідорової – це трансформація творчої особистості в бойового медика. До 2013 Куба займалася танцями, організацією музичних фестивалів. Під час Революції гідності основним місцем її роботи став шпиталь у Парламентській бібліотеці. У жовтні 2014 року пішла добровільно в медичну службу «Госпітальєри», де рятувала бійців до 2017 у найзапекліших точках фронту. Згодом створила власну медичну службу «Ульф», залишила фронт у 2019. А вже у 2022 очолила медслужбу «Veteranka» та повернулася на передову рідного Харкова як парамедикиня у складі ЗСУ.
Про службу в гарячих точках, як вибудовувала авторитет жінки в армії та рятувалася від ПТСР. Чи допомагає творчість на війні, чому їй присвятив вірш сам Сергій Жадан та як служиться вегетаріанці у війську – читайте в інтерв’ю з Юлією.

Про шість років служби

Як ти вперше потрапила до війська, якою була твоя головна мотивація?
Революція гідності мотивувала мене піти на фронт. По моїх відчуттях росія почала війну ще на Майдані, а долучитися до війська – значило продовжити боротьбу за незалежність. Інакше би я відчувала себе пригнічено, ніби недоробила важливу справу та зрадила тих, хто був зі мною на одній стороні барикад .

Як повідомила рідним, як вони відреагували?
Я не повідомила мамі. Вона думала, що я продовжую жити у Львові, я переїхала туди після Майдану. Пам’ятаю, мені тоді довелося змінити сімку, так як мій попередній оператор не ловив там. Я їй пояснювала це, вигадуючи якусь причину, вже точно не пам’ятаю яку. Місяці через три я приїхала до мами в Харків, вийшла з таксі у формі і вона все зрозуміла. Але все одно казала, що не може повірити, що це ніби кіно якесь, де я граю військову. Вона була не рада тому, що я обрала такий шлях, з часом прийняла це і почала підтримувати.

Опиши перший день на нулі, перший виїзд, які емоції були?
Перші дні на фронті були на Донеччині, перший виїзд в селище Піски разом з Катериною Приймак (Від редактора: парамедикиня, заступниця голови Жіночого ветеранського руху (ЖВР). Тоді нам розбомбило мінами два пікапи, в одному з них була велика кількість тактичної медицини. Пам’ятаю, як ми з режиком (Від редактора: парамедик, режисер Євген Тітаренко) намагалися добігти на іншу позицію до поранених і знову потрапили під мінометний обстріл, були вимушені повернутися в укриття. Тоді я відчула, що смерть ходить зовсім поруч. Декілька дрібних уламків, може шматків асфальту, стукали по задній плиті бронежилету. Перший виїзд мене навчив бути обережною. Думаю, це було везіння, що все склалося саме так. Якби приїхала туди вперше і потрапила в спокійну обстановку, можливо, не навчилася б бути такою уважною. Пам’ятаю, як Катя смажила на подвір’ї картоплю, почався обстріл – всі забігли в підвал, а вона залишалася на вулиці. Я вибігла кликати її, ми тоді ще не дуже відрізняли, коли в нас щось летить. Інші сховалися в укриття і ми розуміли з часом, звуки війни можуть сказати тобі значно більше.

Від редакції: У 2015 Юля як парамедик була у Старогнатівці, Широкиному, Мар’їнці, Авдіївці та Кам’янці. Тоді медики працювали в незвичних умовах, наприклад, один із стабілізаційних пунктів був облаштований у магазині на автобусній зупинці, де підтримували температуру обігрівачем завдяки генератору.

В багатьох інтерв’ю ти кажеш, що хотіла потрапити саме у найгарячіші точки, чому для тебе це важливо?
Мені хотілося воювати по-справжньому, бути максимально корисною. Та і характер у мене такий, не люблю, коли нудно. Енергії в ті часи було значно більше, зараз вже немає такого азарту, скоріше відчуття обов’язку. Але все ще готова працювати в будь-яких умовах.

Твої досягнення у військовій кар’єрі, нагороди якими пишаєшся?
Як такової військової кар’єри у мене немає. До повномасштабного вторгнення я служила лише в добровольчих підрозділах, там йшлося зовсім не про кар’єру. Там навіть зарплатні не було. Зараз я служу в ЗСУ, але й тут мене кар’єра чи звання взагалі не цікавлять. Я просто хочу пришвидшити перемогу, повернутися в Київ і займатися тим, чим мені подобається займатися – творчістю. Нагород у мене доволі багато, але в основному вони волонтерські. Серйозних державних нагород не маю, найголовніша для мене – за “Оборону Харкова”.

В одному з інтерв’ю ти сказала, що не вживаєш м’ясо, ти вегетаріанка і зараз? Які є умови для вегетаріанців у війську?
Так, м’ясо не вживаю десь п’ятнадцять років. З рибою у мене інші стосунки, двічі я переставала її їсти, через три роки знову починала. На даному етапі я рибу вживаю, умов для таких як я в війську наразі немає. Купляю собі продукти самостійно.

Ти маєш багато татуювань на тілі. Є ті, що присвячені війні?
У мене декілька патріотичних татуювань. Є коктейль Молотова присвячений Майдану, великий герб України, браслет з червоно-чорних колосків. А ще я разом з Аліною Михайловою у 2017 створювала медичну службу «Ульф» у складі першої штурмової роти ДУК ПС. Тоді я попросила свого друга, художника Романа Шостю намалювати нам шеврон. Мені так сподобався результат, що я вирішила ще й тату таке зробити.

Ти автор декількох кейсів під час служби: спочатку медслужба «Ульф», зараз очолюєш медслужбу «Veteranka», як виникали ідеї для їх створення? Що буде наступним?
Я думаю , що «Ульф» утворився через те, що здобувала нові знання та досвід, в «Госпітальєрах» мені стало тісно. Хотілося робити щось своє, реалізовувати своє бачення. Да Вінчі- командир 1ої штурмової роти ДУК ПС запропонував нам з Аліною зробити медичну службу у себе в підрозділі, волонтери нам допомогти придбати транспорт та обладнання. З часом і там я почала себе відчувати так, ніби зробила все що могла, не відчувала розвитку, бо не люблю стояти на одному місці. Плюс накопичилося емоційне вигорання та депресія – всі ці фактори зіграли роль і я залишила фронт в 2019 році. З початком повномасштабного вторгнення довелося повернутися, бо якби це банально не звучало, але хто якщо не я?!

Медична служба «Veteranka» утворилася за рахунок нашої давньої дружби з Катею Приймак. Спочатку ми відкрили штаб швидкого реагування ЖВР, медичний екіпаж – це лише один з напрямків нашої роботи. В плані медицини я більше спрямована на якість, ніж на кількість. Мені не потрібна велика кількість автомобілів і людей, головне щоб в евакуаційному транспорті було все необхідне обладнання для реанімаційних дій та досвідчені фахівці поруч, яким я довіряю. Зараз у мене є Аляска та водій Сергій Борденюк «Артист», вважаю, що мені з ними дуже пощастило. Можливо, ми будемо створювати нові екіпажі в майбутньому, але для цього в першу чергу потрібні ті, хто готові навчатися за стандартами ТССС. Для мене це обов‘язковий момент. Навіть якщо людина з медичною освітою, я би не взяла її до себе без знання бойових протоколів. Часто на війні серед лікарів зустрічаю ефект Даніннга-Крюгера. Лікар має працювати в лікарні або вивчитися на бойового медика, якщо він справді хоче бути корисним.

Чи зможеш сказати скількох поранених врятувала за весь час служби?
Взагалі у мене рідко з’являлося відчуття, що я когось врятувала. Це все сприймається як звичайна робота, поранені бувають легкі, чи можна вважати, що я їх рятую? Мабуть, ні, бувають важкі випадки, важкі евакуації. Тоді відчуваєш, ніби врятував комусь життя. Думаю на даний момент це десь 180-190 чоловік. Точний підрахунок не веду.

Як морально триматися, коли багато поранених та смертей навкруги?
Я не знаю, як справлятися, у мене немає ніяких спеціальних порад чи рецептів. Думаю, кожен буде знаходити порятунок в чомусь своєму. Можу точно сказати, що дуже важлива підтримка близьких людей – це тримає і змушує ставати краще, розвиватися, а не впадати у відчай.

Про те, як рятувалась від ПТСР

Від редакції: У липні 2019 Куба вперше повернулася в цивільне життя через фізичний стан. Ветеранка відкрито говорить, що почала працювати з психотерапевтом через емоційне вигорання, депресію. Пізніше дівчина почала лікували тривожний розлад, глибоку депресію та ПТСР, що перейшли у хронічну фазу, приймала антидепресанти за призначенням психіатра.

Як ти зрозуміла, що потрібна допомога спеціаліста?
В той момент, коли я вперше звернулася до психотерапевта, у мене точно не було іншого вибору. Панічні атаки, відсутність сну, повна відсутність енергії, у мене боліло все тіло, скручувало м’язи. Ментальне здоров’я напряму пов’язано з фізичним, тому може дійти і до такого. Думаю, що йти до лікаря мені треба було набагато раніше, тоді б процес лікування не так затягнувся. Цього разу повернення з війни також не буде простим, користуватися послугами лікарів – це нормально. В нашому суспільстві часто зустрічається думка, що якщо ти звертаєшся до психотерапевта, значить ти якийсь неадекват. А це все радянські наративи, якщо ми хочемо знищити совок, то в першу чергу маємо знищити його в своїх головах.

Твоя візитівка – сміх Куби, це захисна реакція чи показник, що ти вже знаєш, як справлятись зі стресом?
Сміх Куби – це захисна реакція, яка допомогає справлятися зі стресом. Тобто два в одному (заливається своїм фірмовим сміхом).

Найстрашніше та найприємніше, що сталося з тобою на війні?
Найстрашніше на війні – це величезний щур в Широкиному. Я тоді дуже перелякалася (сміється). Найприємніше – це моя собака Буба, яка з’явилася у мене на війні. Вона належала Госпітальєрці «Єві», Олені Зелінській, яка померла від хвороби, Бубу я забрала собі, вона має інвалідність.

Найскладніше на службі?
Найскладніше зараз для мене – це відсутність свободи. Я не можу поїхати в гості до мами і своєї собаки, такси Буби, вони в Іспанії. Не можу приїхати в Київ, коли мені дуже хочеться обійняти близьких друзів. Але я розумію, що така структура як ЗСУ не змогла би існувати без дисципліни. Тому приймаю як даність і виконую накази, цей досвід піде на користь для мене в майбутньому.

Про те, як видобувати авторитет жінці в армії

Як ти потрапила до Жіночого ветеранського руху? Що для тебе рух, сестринство?
Спочатку я була не дуже сильно долучена до процесів руху, дружила з Катею Приймак і вона мене запрошувала на різні події. Наприклад, на зйомку для одного з брендів білизни, я таке люблю і вона це знає. З приходом великої війни ситуація категорично змінилася, вже 25го лютого, у першу добу повномасштабки, ми разом відкривали штаб швидкого реагування при Жіночому ветеранському русі. Тоді навіть уявити не могли наскільки масштабними процесами у нас вийде керувати . Я би це назвала керуванням хаосу, але у нас все виходило та виходить зараз. ЖВР став частиною мене, а я частиною ЖВР. Рух не був би таким без мене, я була б зовсім іншою без нього. Є надія, що це назавжди. Це моя друга родина, Катя одна з найближчих людей, якій я довіряю на всі 100%.

Відсутність жіночої військової форми, як ти вирішувала ці питання для себе?
Носила в основному щось значно більше свого розміру, бо менший розмір тиснув в грудях. Але питанням адаптації особливо не займалася, чесно кажучі, було не до цього. В 2014 все було достатньо хаотично, одягали те що є. Справа була не в тому, як я виглядаю у дзеркалі, а чи можу присісти, виконувати будь-які рухи. Були завелики рукава, коли я присідала – відкривався поперек. Чим більше була у війську, тим більше розуміла, що ці незручності треба пропрацювати та створити комфортну форму для військовослужбовиць, врахувати їх фізіологічні особливості – стегна, груди, довші ноги і тд. Зараз наш цех і команда волонтерів працює над тим, щоб у жінок в українській армії не було проблем з формою.

Від редакції: Цех при ЖВР – ініціатива Юлії Сідорової, Куба привезла обладнання від свого бренду, підняли відгуки від дівчат, що носили чоловічу форму з 2014 року. У квітні 2022 почали шити прапори, спіднє на передову, з травня розробляли лекала жіночої енергономічної форми, вивчали досвід американських та ізраїльських форм НАТО. Тестували тканину шляхом підпалювання, пропуску води. Орієнтувалися на стандарти Міноборони. Перші зразки пройшли тест-драйв передовою захисницями. Зараз розробляється та шиється зимова форма, ведуться переговори з Міноборони про впровадження та адвокацію жіночої форми на держрівні.

Твої відносини серед побратимів? Чи траплялося з тобою «йди народжувати», «берегиня», «вари борщ»? Як вибудувати авторитет жінці в армії?
Було й таке, зараз іноді зустрічається. В основному від тих людей, які про мене нічого не знають. Ті хлопці, які бували зі мною в критичних ситуаціях, ставляться з повагою. Але сексистів в армії ніхто не відміняв, я намагаюся не реагувати дуже емоційно та і принижувати себе не дозволяю. Більшість з них не зробили для країни навіть десять відсотків з того, що зробила я. Бійці, які роблять справді багато, зазвичай, поводять себе гідно по відношенню до жінок .

Три поради для новобраниць: як підготувати себе до служби?
Навчатися. Не боятися. Боротися.

Про творчість на війні

Поет Сергій Жадан присвятив тобі вірш. Розкажи як сталося ваше знайомство?
Ми познайомилися на базі ДУК ПС в 2015 році. Жадан приїжджав туди з виступом. Сам Сергій розповідає, що спочатку п’ять хвилин заходила собака Куби – моя Буба, потім п’ять хвилин заходили груди Куби, а потім вже зайшла Куба (сміється). Насправді, я була фанаткою його поезії, не могла повірити, що він до нас приїде. Але цікавий факт у тому, що перші два рази я запізнювалася на його виступ і заходила в зал тоді, коли він сходив зі сцени. На одному з виступів, коли я прийшла вчасно, він зізнався зі сцени, що вірш “Госпітальєрам” написав з мого образу, що я його надихнула.

Хто ти без війська та без форми?
Я митець від природи: танцювала, відвідувала музичні фестивалі. Я би хотіла повернутися до тренувань, але займатися лише для себе. Виступати на сцені як танцівниця, звісно, вже не збираюся. Вік і статус не дозволяють (посміхається). Я створювала образи як модельєр, перформанси. Я вивчилася на дизайнера одягу і хочу розвивати кар’єру саме в цьому напрямку. Мене цікавить мистецтво і все красиве. У лютому 2022, за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення був перший показ колекції мого бренду СubaBuba на Ukraine FashionWeek. Малювання ескізів мені допомогає. Хоча на війні це дається значно важче, але я не зупиняюся. В принципі задоволена результатами та маю великі плани.Нас вже запросили з показом у Париж, готуємо одразу дві колекції, вже є концепція та бачення. Мрію, щоб ми з моїм колегою по фешн-цеху Станіславом Бітусом зробили відомий на весь світ бренд одягу. Думаю, що першим чим займуся після перемоги – буду дуже занурена в мистецтво.

Якою та коли ти бачиш перемогу?
В ідеалі росія не має існувати в тому вигляді, в якому вона існує зараз. Вона має розділитися на велику кількість маленьких країн, в іншому випадку це буде не остаточна перемога. Пройде час і вони знову повернуться нас знищувати, це вже повторювалося і повториться знову.

Про що мрієш після перемоги?
Я хочу дітей. В ідеалі одну дитину народити, іншу взяти з дитячого будинку. В нашій країні буде багато дітей, які будуть потребувати родини.

Олена Бруцька