Волонтерський фронт. Андріанна Мацьків
Як доставити тисячі аптечок з-за кордону і зібрати гроші на фото-виставці? Це легко, якщо ви Адріанна Мацьків, волонтерка ЖВР і керівниця напрямку партнерств. До вторгнення Одрі займалася нерухомістю і після Перемоги планує сконцентруватися на відновленні української економіки та бізнесу. Від закупівель та міжнародних партнерств, від благодійних заходів до реабілітації військових — Одрі невпинно працює на Перемогу. Детальніше про те, як Одрі почала волонтерити і як відновлюватись від стресу війни — читайте далі.
Коли почалося вторгнення, у більшості українців зʼявилося питання: волонтерити чи воювати – і всі поставили життя на паузу. Від чого довелося відмовитись, яку роботу відкласти та що втратити тобі?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, я працювала в Києві, продавала міжнародну нерухомість. З перших днів я зрозуміла, що точно не виїду і точно буду волонтерити — я потрібна саме тут. Сама я із Заходу України, мама з Мукачева, батько – зі Львова. Незважаючи на те, що всі мої родичі з Києва повиїжджали, я точно знала, що буду тут, але думала тільки, де саме.
І десь на третій день побачила пост Куби, яку я знаю 15 років, що відкрили Штаб швидкого реагування при Жіночому ветеранському русі. Я пішла туди, запиталася, що потрібно, й одразу потрапила у шалений потік із досить об’ємними задачами. Одразу почала координувати закупівлі великих партій аптечок — це тисячі, тисячі аптечок. Ну, проявила себе так, займалася всяким різним, що вже і не памʼятаю, і дожилася до того, що починаю координувати наш відділ партнерства. Це якщо коротко сказати.
Волонтеркою я була у 2014 році — але цей досвід був негативний. У 2014 році я залишила свій бізнес, поїхала із Заходу в Дніпро, але мені блокували всі можливості і здібності, таке було середовище токсичне. А ЖВР мені дали себе проявити, я попала в правильне оточення людей з правильними цінностями, тому напевно, все і вдається.
“Все вдається” – це звісно дуже широке поняття, але зараз є багато речей, які я ніколи раніше не робила. Наприклад, не організовувала виставки, як ми організували Алясці під збір на медевак. Ініціація збору на медевак була дуже цікава. Куба просто сказала, що їм треба швидка. Я пішла по фондах, у нас тоді не було можливості купити самостійно, ми тільки-но купили швидку білорусам [білоруському полку]. Мені три фонди відмовили — мовби, швидка специфічна, військового призначення. Ну, мене це вкурвило, і я написала колезі в Русі. Кажу: “Алла, слухай, у нас реально такий класний кейс – Куба, Аляска, пєрєдок – всьо живе-справжнє; давайте насмілимось зібрати самі.»
І так ми активували, можна сказати, перший свій величезний збір.
Зібрати на Дефендер (броньовану швидку на Херсонщину) ми вирішили тільки після того, як збір на медевак став успішним. Довкола збору на евак була купа “танців з бубном”, ми багато чого робили вперше.
А взагалі — я люблю бізнес як такий, тому по організаційних напрямках я виявилась ефективною. Я розуміюся на корпоративних штуках сегменту B2B, тому що 8 років я пропрацювала в сегменті оренди комерційної нерухомості на ринку Києва. 5 років у мене був власний бізнес, магазин одягу.
Але ще маю професійне хобі – я акторка кіно. Цю кар’єру тільки почала розвивати, бо в України це ще слабий ринок. До речі, цікавий факт: через півтора місяці виявилося, що на штабі майже всі — кіношники! Тобто, ми професійно проявлені в цій сфері паралельно. Тому ЖВР збирається знімати в майбутньому якийсь свій проект, сітком чи кіно… Але до цього руки не дійшли. Можливо, це на після перемоги.
Частина людей, що обрала волонтерити, рано чи пізно стикається з проблемою емоційного вигорання. Деякі великі організації стараються допомогти з цим. Як у тебе, як справляєшся і чи працює в цьому напрямку ЖВР?
Ну, скажем так: в мене є проблеми, але це не вигорання. Виявилося, що мій організм отримує фоновий стрес, як би я собі не брехала і пробувала відновитись, виїжджати кудись чи ще щось, відключати телефон на вихідні – все одно виявилося, що мій організм отримує досить сильний стрес фоново. Від цього виникли проблеми зі здоров’ям, якісь неврози, але це не вигорання. Тобто вигорання – це коли ти вже нічого не хочеш робити, в мене такого не було. В мене було таке, що мені потрібно змінити ракурс праці, вирішити питання зі здоров’ям чи зменшити темп. Хоча я думала певний час, що в мене цього немає, я така вся спокійна, але виявилося, що брехала сама собі.
Як справляюся? Нервую, плачу, йду до лікарів, лікуюся, проходжу цю кризу — і воно проходить потім, як перехід на інший етап. Але щоб сказати, що в мене є якийсь інструмент чи я одразу беру себе в руки – не можу так сказати. Буває деколи досить складно, але я проходжу цю ситуацію.
До якої найціннішої справи ти вже стала причетною під час волонтерства та що тримає твою мотивацію працювати далі?
Я стала причетною до закупівель тисяч одиниць такмеду — і не тільки для Руху. ЖВР провезли першу партію у дві тисячі аптечок – вони приїхали дуже скоро, завдяки моїй координації з Ізраїля. Але далі до мене ще зверталися з інших фондів, і я координувала закупівлі вже на 5 тисяч.
А коли тобі пишуть з фронту, що твій турнікет врятував життя, як це може не мотивувати? Я знаю тільки декілька випадків таких, а скільки я не знаю?
Так само і збір на медевак — це був перший такий збір на нестандартну машину, яку важко закупляти. Я була сміливою ініціаторкою цього збору, довкола нього зібралось декілька меценатів, фондів, і ми ще і знайшли нових друзів.
Це був доволі непростий кейс — по-перше, він довів, що це можливо зробити від початку і до кінця. А по-друге, збір на медевак надихнув ЖВР на подальші сміливі збори на круті тачки. Ми зараз збираємо набагато швидше, люди довіряють нам ще більше, і ще крутіші збори — попереду. З кожним разом береться нова планка. А мене надихає в житті зріст. Ну і звісно, більша швидкість наближає нашу Перемогу набагато, набагато швидше.
Коли ти волонтериш, ти і маєш пряме відношення до рятування життів, і стаєш просто дотичною до процесу — це як крило метелика, воно десь махнуло, а в іншому кінці видало такий результат! Там десь влаштовувала івенти якісь класні, допомагала нам вийти на радіо, налагоджувала партнерство з різними цікавими брендами. Я пишаюся тим, що допомогла посилити бренд “Ветеранка”, тому що ці дівчата викликають в мене надзвичайну повагу і любов і я абсолютно їм довіряю. Я бачу, що ці люди знімуть з себе останнє — і все піде на Перемогу. Я з ними прожила найскладніший період і бачу кожен день цю саму відданість. Тому я радію, що змогла внести цінність для цієї організації. Тому що там дуже класні люди.
Захід гарячково намагається втримати ситуацію з падінням ракети в Польщі, аби не почати третю світову, як на твою думку, чи вдасться Україні втримати баланс і скільки ще сил та ресурсів буде вкладено в перемогу?
Чим швидше ми будемо озброєні, тим краще нам вдасться втримати баланс, тому що ми показуємо надлюдські здібності в нашому спротиві. Ну, взагалі те, що ми робимо на полі бою – це дива і це признають всі. Ми цю «Третю світову» розрулюємо по факту нашими життями. Ресурсів буде вкладено ще багато. І тому до цього треба буде готуватися. Зима важка, і ми вже починаємо відчувати її важкість. Але нічо, витримуєм, це все таке. Ми точно витримаєм.
Яким ти бачиш своє подальше волонтерське майбутнє та що робитимеш після перемоги?
Я не розраховувала на якусь післявоєнну волонтерську діяльність, хоча ці плани зараз будуються все одно. Далі я би хотіла залучити кошти на відбудову України, в економіку України, в бізнес — і вже починаю цим займатися. Мені подобається економічна складова, тому я зараз навчаюся ґрантописанню, фандрейзинговим стратегіям. І ще в мене в голові і частково на папері є декілька ідей щодо проєкту по реабілітації воїнів. Це стосується реабілітації, психологічній і фізіологічний одночасно, в санаторіях Закарпаття, на базах відпочинку. Це короткострокові програми, і деякі конкретні кроки я вже зробила в цьому напрямку. А куди потім винесе – не знаю. Я хочу займатися бізнесом, зніматися в кіно. Більшого не хочу, напевно. Мати свій бізнес знову, який я втратила, — навіть більший, ніж той, що був в 2014-му. Я вже знаю зараз, які помилки не треба робити. І хочу зніматися в кіно. Це мої два бажання. А на рахунок волонтерства – що зможу, то зроблю. Можливо, все буде якось пов’язано.
Я зараз багато вникаю у проєкти, що стосуються реінтеграції і реабілітації ветеранів, соціальної адаптації їх в життя. Все, що бачу, мені цікаво на майбутнє. Контактую з усіма, з ким можу на рахунок цього. ЖВР у цьому теж допомагають: зараз мене відправляють на конференцію в Трускавець, де будуть ділитися досвідом саме по темі реінтеграції ветеранів. У будь-якому випадку я буду намагатися зробити все, щоб відновлювати наших ветеранів. Дівчат, хлопців – всіх, кого зможу. І дітей, тому що в нас буде покалічена країна після війни. Вже зараз стає досить важко.
Як ти вважаєш, після війни волонтерам теж потрібна буде реабілітація та соціальна адаптація?
О, я дуже багатьох знаю людей, яким вона вже потрібна. От недавно моя подруга прям жалілась: “Я не вмію зараз ні радіти, ні сміятися, ні жити…” Ну, це не про нас, не про ЖВР точно. Але так — звичайно. Мені, наприклад, зараз потрібна певна реабілітація, я це вже бачу. Мабуть потрібне тривале перебування в якомусь спокійному місці, в нормальних умовах. Це мій вид реабілітації. І не два тижні, а більше. Але є ті, кому потрібні, наприклад, психологічна допомога, комусь психіатр навіть. Просто не треба собі брехати, що нема стресу, і старатися цей стрес нівелювати. Тому що він по-любому є. Це треба усвідомлювати, що він є, і тільки так ти можеш щось з ним робити.
Що б ти порадила не робити іншим волонтерам?
Забивати на себе не порадила б.
