Сестри по зброї. Наталя Борисовська
У 20 років Наталя Борисовська, яка зараз є командиркою відділення ПВЗ, уклала свій перший контракт зі Збройними Силами України. Це було в 2009 році. Зараз вона знову стала на захист нашої держави.
Про її думки щодо українсько-російської війни — читайте далі в нашому інтерв’ю.
Розкажи свою історію: як ти пов’язала своє життя з військовою службою, який твій досвід, у чому твоя головна мотивація?
Історія не дуже епічна, якщо чесно. Просто у далекому 2009 році, передивляючись військовий фільм «Грозові ворота», мені захотілося знайти себе серед чоловіків в плані характеру. Точніше кажучи, хотіла зрозуміти, чи зможу я стати на рівні чоловіків у професійному плані у «суто чоловічій професії». На той час зарплата там була ну прямо дуже маленька, тому гроші точно не були мотивацією, а от щось, що змогло б загартувати характер, — це так, звучало як мотивація.
На сьогоднішній день моя мотивація щодо армії – це показати, що на професійну якість [виконання роботи] на будь-якій посаді не має впливати стать.
Що легше для військового: приймати війну просто як свою роботу чи бачити у ній місію, дивитися на речі по-філософськи?
Як показала практика мого особистого досвіду, сприймати війну потрібно як роботу, бо філософія — це більш про емоційне, а емоції на війні відволікають і заважають. Але слова з присяги «служу на вірність українському народові» мають розумітися більш глибше, як стан душі, а не лише на папері, які закріплені печаткою.
Історія про «військове весілля». Ти згадуєш її з теплотою чи після розлучення у тебе є негативні емоції?
Звісно що з теплом, це період мого життя, і на той час це було епізодом життєвого щастя. Такі спогади викликають тепло в найхолодніші і темні ночі. Це був мій вибір — як можна негативно відноситися до свого вибору? Тим паче, будь-що результативно впливає як досвід на твоє життя в майбутньому.
У одному зі своїх інтерв’ю ти сказала: «Любов любов’ю, а війна війною». Це твоя позиція, що вказує на пріоритетність служби над особистими стосунками? Так було завжди чи ця ідея сформувалась з часом?
Ця фраза і зараз зі мною постійно. Я не ставлю в пріоритеті службу над стосунками чи навпаки. Адже це різні речі. Я військова, мій чоловік військовий. Ми обоє на війні, і кожен з нас по-своєму так чи інакше є в небезпеці. Ми кохаємо один одного, але це нам не мусить заважати виконувати наші службові обов’язки. Я чи він не повинні ставити один одного перед фактом по типу «ти можеш загинути, не йди виконувати завдання, я ж тебе кохаю, подумай про нас»…Це не професійно і крапка. Ми дорослі люди, звісно, завжди переживаємо один за одного, але і розум в голові маємо, тому в обох в пріоритеті жити, кохати, народжувати, але і не вмішуватися в роботу один одного, поважаючи вибір кожного.
Які, ти думаєш, три основні причини вигорання? Деякі теорії стверджують, що психіки військового «вистачає» на 200 днів — ти погоджуєшся? Чи було у тебе вигорання; якщо так, то що повернуло тебе до життя?
Три основні причини вигорання: коли ти не контролюєш ситуацію, коли дозволяєш негативні емоції оточуючих впливати на твій емоційний стан, постійне перебування в одноманітному середовищі або іншими словами, «день сурка».
Щодо 300 днів: особисто не рахувала, скільки в мене проходить по часу, але чітко можу сказати, що кожного року я знаходжуся у емоційному вигоранні і, на жаль, не можу повноцінно його позбутися.
Я не можу повернутися до стабільного емоційного стану повноцінно, але я знайшла способи трішки послаблювати свій стан – малювання, вишивка і турбота над тваринами. Це ті речі, які мене відволікають. На сьогоднішній день у мене критичний стан, і я це визнаю, і на питання «Що мені потрібно, щоб відпочити» у мене немає відповіді. Але я знаю точно, коли вона буде – коли закінчиться війна і я зможу все, що зараз всередині просто виплакати, навіть якщо це буде істерика.
Розкажи про адаптацію до мирного життя після демобілізації.
Ох, я за 13 років в армії лише один раз звільнялася з лав ЗСУ. І чесно кажучи, адаптація пройшла так собі. В цивільному житті я все одно трималася «своїх». Робота була пов’язана з ветеранами, волонтерство, проєкти – все було націлено на військових, що в принципі закінчилося тим, що я повернулася на війну.
Дійсно, я за собою помічала той факт, що в мене було загострення справедливості, і інколи це виплюховалося в агресію. З цим тяжко жити, і я і досі не знаю, як цього позбутися.
Українська армія в 2014 і в 2022: чи змінилася її ментальність?
Змінилася! Одним з найголовніших факторів — це те, що у нас командири вже не є вихідцями з пострадянських часів, змінився вектор розвитку армії в цілому, змінилося ставлення до жінок в армії і самих жінок до армії. Я щиро вірю, що цей прорив буде лише розвиватися. У нас дійсно зараз з’явилася повага до військових, як і у самого військового до армії.
Війна змінює характер. Чи безповоротно? Чи згодна ти з тим, що війна залишиться всередині у тих, хто на ній був, назавжди?
Цілковито і безперечно! Війна не може не змінити. В будь якому разі вплив буде. Тут питання більше, в яку сторону підуть зміни – хтось ламається, а хтось навпаки зростає. Я не можу назвати вплив війни абсолютно негативним. Дивлячись на те, як змінюється суспільство, як росте в нього поняття державності, як свідомість прокидається – це дійсно позитивний вплив.
Але все ж таки війна — це в першу чергу про смерть, а смерть завжди залишає слід. І так, війна залишається всередині назавжди.
Що ти першим робиш, коли повертаєшся у тил? Як ти себе відчуваєш?
На жаль, а може, таки на щастя, за останні 4 роки я рідко поверталася у тил. Але коли такі моменти були, я абстрагувалася від усього і усіх. Я намагалася по мінімуму стикатися з темами про війну. Зрозумійте мене правильно: її мені вистачає, і коли ти повертаєшся у цивільне життя, останнє, що ти хочеш, — це чути «Ну що там, як там на війні? Коли вона закінчиться? А як той чи інший загинув?» і таке інше. Особливо, коли ще починають цю тему політизувати. Це виснажує.
Із «смертного», що я роблю першим, так це просто відкисаю у ванній, намагаюся просто позбутися всього бруду. Потім зустріч з близькими, ну і звісно, келих холодного білого вина, бо на війні і на службі це цілковита заборона з моєї сторони.
Назви три своїх головних асоціації з війною.
Соняшник, смерть і розруха.
Наша Війна — це шлях до цілковитої свободи. Свободи або від життя, або від рабства.
Що тобі зігріває душу? Як ти себе заспокоюєш, коли відчуваєш, що не витримуєш?
Мою душу зігрівають тварини.
Мою душу зігрівають відео наших дітей з проявами здорового патріотизму — тоді ти розумієш, чому ти тут.
Мою душу зігрівають слова підтримки рідних.
Мою душу зігрівають новини про кількість дохлих росіян на полі бою і знищення їхнього матеріального «гівна».
Що для тебе реальна Перемога?
Для мене перемога буде тоді, коли кожен громадянин моєї країни зрозуміє, що Україна — це не лише Держава як територіальний об’єкт, а що це країна зі своїми унікальними традиціями, ідентичністю, милозвучною мовою і унікальним сталевим характером.
Бути українцем – це означає бути вільною людиною і господарем на своїй землі.
Перемога буде тоді, коли ми перестанемо виправдовувати, а в деяких питаннях звинувачувати, свою слабкість, а будемо діяти лише на розвиток нашої української України.
