Жінки, які загинули за Україну

6 грудня, у День Збройних сил України, ми, Жіночий Ветеранський Рух, разом з Український інститут національної пам’яті та Національний музей Історії України у Другій Світовій Війні провели презентацію відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну».

З 2014 року на російсько-українській війні загинули 20 хоробрих захисниць. Водночас навіть за останні сім років жодна жінка-військовослужбовиця не була нагороджена найвищою державною нагородою «Герой України». У цьому році Жіночий ветеранський рух зробив подання на присвоєння цього найвищого звання  трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Кожна з них загинула на російсько-українській війні, рятуючи життя інших.

Презентацію відкрили фільмом про Катерину Носкову. Катерина воювала у складі 57 окремої мотопіхотної бригади, загинула в серпні 2015 року під Горлівкою, рятуючи пораненого під мінометним обстрілом. Усього в проєкті вийшло 8 фільмів. Режисерка проєкту– Альона Ніколіна, продюсерка – Катерина Приймак. Зі вступною промовою виступив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Після цього почалася дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у ХХ–ХХІ ст. Чи місце жінки в армії?». У День Збройних сил України ми обговорили питання жінки на війні: чи (не)жіноча справа війна? що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну? чи жінка в армії – це феномен лише останніх років? чи користуються жінки в сучасній українській армії тими ж повноваженнями і правами, що й чоловіки?

У обговоренні взяли участь:

Антон Дробович- голова Українського інституту національної пам’яті;

Тетяна Швидченко – кандидат історичних наук, засновниця освітньої організації «Експертний корпус»;

Ірина Коцаб’юк – завідувачка відділу виставкових проєктів Музею;

Андріана Арехта – голова ГО “Жіночий ветеранський рух”;

Оксана Іванців – засновниця проєкту Що таке пам’ятати;

Андрій Козінчук – військовий психолог.

Також про це можна прочитати на сайті Українського інституту національної пам’яті.