Нічну тишу на узбережжі Коблевого руйнує потріскування багаття: вогонь змішується із холодним піском і видає у повітря звуки, віддалено схожі на стрілянину. Навколо вогнища скупчилися зо три десятки жінок: різного віку й статури, вони жваво спілкуються – говорять досить голосно для того, щоб чути одна одну, і досить тихо, щоб не перебивати те-таки потріскування і рухи моря. За кожною з цих, на перший погляд, зовсім не схожих між собою жінок насправді стоїть своя окрема і одночасно спільна воєнна історія. Всі, хто зібрався біля вогнища у Коблевому, – учасниці бойових дій на Донбасі, членкині Жіночого ветеранського руху (ЖВР).

Станом на весну 2021 року у Збройних силах України (ЗСУ) служило майже 57 тисяч жінок – усього 15% від загальної кількості військових. І, хоч українська армія значно трансформувалася, силовий блок ще не позбавився сексизму і майже печерних стереотипів про жінок у війську. Відтак на службі дівчата борються, найперше, за рівність, а у цивільному житті – за право бути не тільки мамою і дружиною, а й ветеранкою, такою ж учасницею бойових дій, як і чоловіки.

За підтримки «ООН Жінки» Радіо Донбас.Реалії розповідає три історії ветеранок. Вони, зокрема, про те, як пережити складне поранення, як воно – бачити побратимів і усвідомлювати, що ти долучилася до їхнього спасіння, як шукати себе у цивільному житті і що, зрештою, означає поняття миру – https://www.radiosvoboda.org/a/viyna-veteranka-un-donbas-istoriya/31331999.html?fbclid=IwAR1-ZeeDUEQuD6oyNQ4GRZDyxUS8xqZK6Y3dwD1QE6Z3WJBfPA-fO5wtebg