Чого вам, феміністкам, іще не вистачає в армії

Все по-чесному: як це насправді — бути жінкою у війську? 

Надя Гарань — сержантка ЗСУ, перекладачка-синхроністка, звʼязківиця. У цьому авторському есе Надя ділиться своїм баченням того, чого жінкам не вистачає в армії. Про карʼєрний зріст, забезпечення, форму і особисту медицину — читайте реальний погляд на речі від української військової.

Чого вам, феміністкам, іще не вистачає в армії?!

Після новин про військовий облік жінок і врегулювання виїзду за кордон чоловіків на болотах тільки й чути, що вий про «феміністки мають боротися за право чоловіків на виїзд» (спойлер: ні) і «вас же «пустили» в армію, чого вам іще не хватає». 

І  ні, дівчата-військові не «ниють», дівчата-військові стискають зуби й витягують те, що не витягне переважна більшість людей що чоловічої, що жіночої статі. Просто якщо хочеться трохи краще зрозуміти, як це, можна поглянути на таке. 

Перше і найболючіше. Речове забезпечення. Жінки на 9-му році війни не мають розробленої під жіночу статуру форми. Так, досі не мають. Ні, «повсякденка» і «парадка» – це ні біса не перше, що треба було розробляти й тестувати, а бачили в новинах ви скоріш за все саме їх. Ні, «просто взяти й замовити» можна лише чоловічу (якщо не з далекого закордону, чекати з місяць і не гарантія, що підійде). Ні, вставки для захисту колін у чоловічій та жіночій формі не на однаковій висоті, будова стегон і ніг теж не однакова. «Чоловіча» довжина й ширина, навіть якщо підходять, десь усе одно завеликі/замалі. Ні, бронежилети для жінок теж не видають. Ні, на ТМ «Балістика» нема, вже ніяких, зовсім. Так, груди до третього розміру теж трясе на бездоріжжі під броником і вони теж болять. Ні, білизну для жінок теж не видають. І не розробляють. На вбогих потугах із рожевими рюшами й ЗСУ-шним хрестом все скінчилось. Ні, на сайтах типу «Мілітариста» теж не продають і не розробляють. Так, ходити в чоловічій термобілизні з кишенькою «під дві гранати» між ніг – задовбує. Всі розробки «для жінок в ЗСУ», на які виділялися значні суми, закінчилися незручними підборами, сексуалізованими чоботами-ботфортами взагалі не знаю навіщо і макетом трусів зі швом рівно посередині, аби залежно від фізіологічних особливостей на маршах ти отримувала або криваві натертості, або множинні оргазми. Щоб хоч десь вони у тебе були!

Далі – медицина. І без того її здебільшого забезпечують волонтери. Але максимум, що приходить для дівчат у коробках з гуманітаркою – це прокладки. Часто – без індивідуального пакування, щоб покласти в кишеню. Які не дають зручно, вільно рухатись. Тампонів у магазинах більшості міст поблизу не знайдеш, аптеки теж переважно зачинені. А про такі речі, як ліки швидкої дії від молочниці, вагінальні аплікатори для супозиторіїв на випадок «немає де помити руки» і порошки від циститу – годі й мріяти. Так, їх можна замовити в інтернеті. Якщо не дивитися на кілометрову (я не жартую) чергу в двох найближчих містах, де працює пошта. Вільного вибору лікарів у нас теж нема. Навіть по закінченні контракту я могла пройти ВЛК лише в однієї гінекологині, бо вона в головному госпіталі Києва одна, і вона – жахлива. Примовляючи, що от у совку так робили, а зараз ніжаться, намагається відкрутити тобі соски, як іржаву гайку з жигулів, щоб на щось там перевірити, а вагітні дівчата просто зі скандалом несуть їй довідки від приватних лікарів зі словами «я не дам цій потворі доторкнутись до своєї дитини». Але шо, народжувати ж весело, ти ж завжди можеш піти з мобілізації завагітнівши, ага… Ой, а що, супровід вагітності для військових є? Бггг, нема.  

Третє – кар’єрне зростання. Лише у 2018 році жінкам у ЗСУ дозволили законом займати ті ж посади, що й чоловікам. У відпустку по догляду за дитиною до недавнього часу теж могла піти лише жінка, навіть якщо вона старша за чоловіка за званням, виконує більше роботи та більше заробляє. Хоч тут видихнули. Ну, і звісно ж, жоден чоловік іще не стикається з тим, що при прийомі на службу йому відмовляють через стать (ні, не мають права, взагалі-то), не відправляють на підвищення «бо тут є ще чоловік, йому ж родину годувати», називають «окрасою колективу» й не сприймають як фахівця. Прибирання чи приготування їжі теж очікують чомусь від жінок – «ти ж ґаздинька». За матюки чи куріння теж домахуються до жінок: тижмайбутнямама! А що я пропустила, що в чоловіків сперматозоїди від куріння, алкоголю й стресу не втрачають живучості й це все не впливає на здоров’я майбутньої дитини? Окраса колективу – це фікус. Жінка в армії – це бойова одиниця, крапка.

Це – лише кілька прикладів, які показують величезні прогалини в системі. Ми воюємо й служимо досі не завдяки, а всупереч. Все, чого жіноцтво в армії досягло за ці роки – заслуга дівчат, які невтомно лупають скалу сексизму, поєднуючи це зі службою, активісток, які невтомно борються за рівні права, закріплені законом, і волонтерок, які беруться за розробку, пошив, тестування, закупівлю бозна-де, доставку бозна-куди і врахування фідбеку по тому, що дійсно необхідно військовослужбовицям на війні. 

А коли у нас буде нарешті жіноча польова форма, жіноча зимова форма, жіноче військове взуття, жіночі засоби гігієни, жіночі ліки, а от посад, підвищень, обов’язків у армії жіночих чи чоловічих не буде, я нарешті сяду, проматюкаюся, закурю і розповідатиму про це все — якщо доживу — вже онукам. І тоді мені ніхто не повірить, що так було.