Жіночий ветеранський рух: війна зробила їх видимими

Сьогодні вже ні для кого, мабуть, не секрет, що жінки, як і чоловіки, під час Першої та Другої світової виконували важку роботу на передовійі в тилу. Попри це, із початком російсько-української війни 2014 року багато наших співвітчизниць, пішовши добровільно на фронт, зіткнулися із нормативними бар’єрами, певним чоловічим спротивом, зокрема — упередженим ставленням вищого військового керівництва.

За даними Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних сил України, станом на кінець 2019-го року у війську служили 27 074 жінок, із них 949 — старші офіцери.

Незважаючи на шість років війни і офіційний дозвіл обіймати бойові посади, жінки стикаються з низкою перепон. Допомогти у розв’язанні проблем військовослужбовиць та відстоювати їхні права покликаний Жіночий ветеранський рух.

Із початком бойових дій на Сході виявилося, що в українській армії жінкам доступна хіба що робота кухарки, швачки, у найкращій ситуації — медика.

— Жінки пішли в добробати, і найсумліннішим вдалося дістатися на лінію вогню та отримати бойові посади. Але згодом з’ясувалося, що їх записували обслуговувальним персоналом, — розповідає Катерина Приймак, спеціалістка зі зв’язків з громадськістю ГО «Жіночий ветеранський рух», раніше — парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».